У XIII ст. Угорщина повністю оволоділа гірськими районами Закарпаття. Поступово сюди стали прибувати та селитися тут угорські феодали.
За часів входження закарпатських земель до складу Австро-Угорщини сюди було переселено багато німецьких колоністів, за участі яких відбувалося становлення лісопереробної галузі. Величезним поштовхом до соціально-економічного розвитку цього краю стало будівництво залізної дороги до Рахова та Ясіня, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Будували залізницю 16 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи.
У листопаді 1918 року рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз'єднання краю з українським народом. 5 січня 1919 року в с. Ясіня було скинуто місцевий уряд і утворено Гуцульську республіку на чолі з Степаном Клочураком, яка протрималася до 11 червня 1919 року.
21 березня 1919 року в Угорщині перемогла пролетарська революція. У квітні Раду робітників, солдатів і селян у Рахові очолив П.Попенко. Наприкінці того ж року, коли завоювання угорської революції були втрачені, притисянські поселення зайняли румунські війська.
Під час входження Закарпаття (тодішня назва — Підкарпатська Русь) до складу Чехословаччини населені пункти Рахівщини активно розвивалися як осередки туризму. Рахів у той час називали «гуцульським Парижем». Фашистська окупація часів другої світової війни завершилася захопленням району, як і всього Закарпаття, частинами Радянської Армії в жовтні 1944 року. У 1945 році район, як і все Закарпаття, увійшов до складу УРСР.